Китай-місто. Симпатичне підпілля, що зветься "Китайський льотчик Джао-Да”. За аналогією пригадуються китайці, людей під сценою було чимало, наче вищезгаданих на азійському континенті. Але не китайська наразі актуальна, і навіть не російська. Лунатиме українська і трошки французької, що виявляється, буває різною. Українською французька буває теж, а „забійники” гармонійно поєднуються з „акустикою” та лірикою в рамках одного виступу: доведено ТНМК і прослухано наживо усіма, хто завітав.

Того вечора у клубі відбувся один з московських концертів гурту.

Охоронці на вході цікавляться: „Скажи, а как на руський переводится Танок на майдані Конго”? „Танец на площади Конго” – відповідаю. „А что, у вас в Украине есть такая площадь?” В голові крутиться скіт: це кода, професоре, кода, але насправді все прямує до початку, публіка збирається, музично продвиганий хлопчина, роздивляючись афішу, пояснює супутниці: „А! Я знаю эту группу! Это экспрессивная команда из Киева, репперы. Будет интересно!” Серед присутніх чимало „своїх”, концерт заплановано „домашній”, а інакше – звітний. Все просто, саме на цій сцені Танки свого часу вперше постали перед очі москвичів. Відтоді минуло чотири роки, пісенний доробок гурту збільшився на кільна несхожих між собою альбомів, тож плейліст виступу нагадує збірку „Зе бест оф”: команда заграла потроху з кожної платівки.

„Уроки української” починаються ближче до опівночі. Концерт відкриває „Шопопалошоу”, по тому до уваги слухачів літні асоціації „А море де?”, „Здра, моя ра” та „Вітер Надії”. А ще добре відомив присутнім „ЖуПан”. На додачу – несподівані екслюзиви: украфранцузька „Оля-ля” і акустична „люба Люба”, українським шанувальникам залишається плакати від заздрощів, московські ж радісно скачуть. Ще й підспівують. Навіть без підказок зі сцени.  Ще трохи французької – „En Atomne” з привітами для 5nizza, а відсутність Тоніка Ф&Ф компенсують тимчасовим перевтіленням у „ді-джея” та „його апаратуру”.

Ноу кіпіш, тихіше ніхто не співатиме, бо всі дуже гарні і всі молодці, все разом це називається „новий альбом Сила”. Знайомтесь, такий вечір буває раз на рік. Тобто, на чотири. Тим паче не варто його забувати, як і „Ретро”, а особливо „Милу”, ту, що з іДМГ. А далі буде... ей, не підглядайте! – прудкі глядачі встигають зазирати у плейліст швидше за музикантів.  Просять „Віву”. На те Танки лукаво посміхаються і виконують „Чуваків”.

І знову Сила. „Клоуни” з присвятою Петросяну, „Гранули” та „Відривайся”.

- А зараз буде футбольна пісня (Фоззі)

- Ві-і-і-ва-а-У-у-кра-а-і-на !!!! (хор імені Китайського льотчика Джао-Да)

-...але не та. (Фоззі)

- Та ти шо?! (хор імені К итайського льотчика Джао-Да)

Над головами під сценою майорить динамівський шалик. Респекти! Нє, ну звичайно нам всім „Побарабану”, але хто такий Іво Бобул? Ая-яй, соромно, це ж двометровий молдаванин, головний український супергерой.

А „Віву” таки випросили. В якості фінальної пісні.

Маленьке спостереження: після вдалих концертів люди розходяться, наспівуючи почуте. Так було і в той вечір. Починаються дива: „Китайський Льотчик” видається схожим на „44”, а ранкова Москва – на вечірню Оболонь. А може, просто здалося, але нарід за сусіднім столиком заговорив... українською. Значить, „уроки української” не минулися дарма.