Свідомість наша останніми подіями так змінена, що будь-яка невинна фраза сприймається в першу чергу як гасло, а кожний концерт як агітаційний. Ну нічого, скоро минеться. Тим більше, коли вчсано розслаблятися та культурно відпочивати. Культурним відпочинком я називаю не бархатисті кріслиця та пафосні концерти у Палаці Україна, а дещо інше. От наприклад концерт Музика свободи за участю Anno Domini та Мертвого Півня, організований гуманітарною студією Хвиля за сприяння Американської ради з міжнародної освіти ACTRACCELS.

Аналогічний пройшов у львівській Ляльці, а 27 січня в київському клубі Квартира Бабуїн. На вході роздавали таємничі листівки неполітичного змісту (про права громадянина при арешті) та плакатики Катуванням НІ!. Саме останні з успіхом замінили  крісла і цілком ідейно були попрані сідницями меломанів (Катування в дупу!).  Бо стільців та столиків на всіх не вистачало, до того ж більшість туди прийшла не пивом смакувати, а музикою. Щоправда на перших піснях Anno Domini  публіка дещо розгубилася, та сприйняла дует піаністки Марини Захарової (вона ж вокалістка) та перкусіоніста Орхана Агабекова як дещо фонове під балачки. Серйозні слухачі штрикали несерйозних ліктями та обурено шипіли тихішшшше!. Власне, поціновувачі справедливо зазначили, що це музика не зовсім для клубів і слухати її варто з усією увагою в камерному залі. Проте під останню народну пісню в оригінальній обробці слухачі таки проникся духом та вже цілком усвідомлено слухали та аплодували.

Більшість же присутніх прийшли саме на Мертвого Півня. Їх концерту в Києві давно не вистачало, тим більше акустичного. Щоправда, важко сказати, звідки виникла ідея акустичного виконання - з бажання проексперементувати чи скроріше з технічни проблем, таких як неповний склад групи (Джон зараз в Америці). А саме Михайло Барбара, Роман Чайка, Юрко Чопик та перкусіоніст з Anno Domini, тож цікавість до виступу не випадкова і не лише безкоштовним входом викликана. Виконання старих пісень ледь не переросло у вечір спогадів, як зізнався Михайло Барбара - довелося згадувати слова пісень, що співалися 15 років тому. Публіка від того трохи притихла, бож і сама згадати не могла, але не надовго. Студенти Могілянки, яких вдосталь було цього вечора в клубі, завжди із ентузіазмом сприймають будь-що пов'язане із Андруховичем, а тим більше пісні львівської групи на його слова. А після співання лемериків Юрка Позаяка про косу до сраки та молодика, що на статевій зійшов манівці вже й весь загал остататочно повеселішав, розслабилився та почав висувати пропозиції. Барбара не повівся та пояснив різницю між вечором спогадів та концертом на замовлення. Та й зайвими були б ті замовлення.  Новітніших пісень і без того витачало - Beautiful Карпати та Літо Буде співали всім залом. Тут вже не до нюансів акустики, коли стільки емоцій, що навіть мікрофон б'ється струмом.

Під  кінець музиканти не тільки заграли на біс але й пообіцяли колись виконати всі слухацькі бажання, для чого неохідно зібратися повним складом та запросити дівчачий квартет Ойра. Доведеться повірити і чекати... обіцяного три роки. Ми вже звикли, що не часто, але від того ще цінніше та позитивніше.