Творчі вечори композиторів у нашій країні неабияка рідкість. Хоча би тому, що помітних композиторів у нас малувато. А якщо вони і є, то залишаються "за ширмою". Якщо пісня хороша, хвалити будуть виконавця, погано – винен композитор.

Це як у режисерів. Результат на видноті. Та й композитор не завжди (чи завжди не) може просунути своє вистраждане творіння. Тож організовувати творчі композиторські вечори – річ, по меншій мірі, ризикована. Але хто не ризикує... самі знаєте. Один з таких вечорів з успіхом пройшов 22 квітня у клубі Бабуїн. Тут зібрались представники двох абсолютно різних культур: гамериканської та української. Нашу рідну представила Марія Бурмака, а із гамериканської – композитор і виконавець – Пол Торсон. Протягом вечора виконавці почергово представляли свої творіння.

"Тут є люди, які не розуміють української мови, тобто про те, що співаю я. Є і люди, що не розуміють англійської мови – відповідно, не розуміють того, про що співає Пол. Але це не головне. Головне те, що відбувається в серці".
І справді. Кожен в цьому залі отримав неперевершену естетичну насолоду. Хоч і всі думали про своє. Разюче помітна така особливість: гамериканці люблять поговорити. Перед кожною піснею тривала довга спіч, присвячена тому, про що співатиметься у пісні. Що ж до самих пісень. Виявляється, і вони вміють бути чутливим. Але наша чутливість бере гору.
Чи є майбутнє за такими вечорами? Думками з цього приводу ділиться з нами Марійка Бурмака.
- Як виникла ідея проведення цього заходу?
- Ця ідея виникла у Пола Торсона. Він мене знайшов. Мотивував це тим, що такі вечори проводяться в Америці дуже часто і непогано було би зробити щось подібне тут. Я пишу пісні, можу їх показати і радію кожній нагоді їх заспівати, бо люблю це робити. От я згодилася. Єдине, що розчаровує трошки звукорежисер, але це не псує мені настрій.
- А чи передбачається продовження втілення цієї ідеї?
- Справа в тому, що ми зараз співатимемо удвох пісню Пола Торсона, яка мені дуже подобається, бо гарно звучить. Мої музиканти мені сказали, що, коли я її співаю, навіть мій тембр голосу змінюється. Я зовсім інакше звучу. Можливо. Мені дуже складно співати чиїсь пісні. Виникають розмови з приводу того, що це, можливо, матиме якесь американське продовження. Я за цим, в принципі, не гонюся. У мене є й інші можливості поїхати в Америку. Просто цікаво, чому ні? Дуже цікаво з іншими людьми спілкуватися, як з представниками інших культур, знаходиш для себе відповіді на деякі запитання.
- А на творчому концерті якого з композиторів хотілося б побувати?
- Я дуже хотіла би піти, хоч і вже була, на творчий вечір Стінга. Тобто, таких людей, які можуть презентувати те, що вони самі пишуть, мені було би цікаво, бо це в живому варіанті.
- А з українців?
- Щодо українців. Є дуже багато композиторів, яких я знаю – вони не мають можливості пробитися. Все-таки клубне життя бурхливе, та воно однобоке і таких вечорів, як цей, нема. Адже не завжди хочеться танцювати, веселитися, палити чи пити пиво. Інколи хочеться просто піти на романтичний вечір. Може, саме цей вечір стане початком – я була би задоволена. Тому що композиторів є багато. А серед виконавців і співаків... ну, я би із задоволенням пішла на вечір композитора Вакарчука (посміхаючись).
- А що ти відчуваєш при написанні пісень?
- Це можна порівняти з лихорадкою, яка мучить і не відпускає до того моменту, поки ти це не виллєш у будь-якому прояві: будь то музика чи тексти. Таке враження, що пісні у тобі. Я вже звикла так жити. Це вже спосіб життя. У мене немає таких виборів: сім\'я чи музика? Мандри чи музика? Я усе поєдную. Я пишу пісні і, до речі, не всі виконую.