Чат зі сполученням Донецьк – Київ.

  Дзвінка: Роллікси цими вихідними будуть у Києві.

  Квітослава: Як і ти...

  Віра: Треба усім нам здибатись.

  Дзвінка: Треба!

Через день у Києві.

  Дзвінка (по телефону): Алло! Привіт! Це Дзвінка з сайту Фа Дієз.

  Діма: А я Діма з групи Роллікс.

  Дзвінка: Дуже приємно.

  Діма: Взаємно.

  Дзвінка: Будемо вас допитувати. Треба здибатись! Страшно вже?

  Діма: Треба. А де?

  Дзвінка: Пропоную на виході зі ст.м. Золоті Ворота.

  Діма: Добре. Я буду у синьому реглані. З двома кремезними хлопцями.

  Дзвінка: А я буду в штанях з вишитими дзвіночками. З двома симпатичними дівчатами. Що ж. До зустрічі!

  Діма: Побачимось!

Інтерв'ю з конференції , присвячненій виходу альбому "Два".

 - Як ви збираєтесь розкручувати альбом?

 - Можливо, будемо робити презентацію в кожному місті, куди б ми не поїхали. І так будемо презентувати альбом "Два", "Три" - кожен тиждень будемо робити по альбому. Потенціал є.

 - Ви працювали над альбомом 2 роки. Чому тільки 11 пісень?

 - Насправді ми записали дуже багато пісень і вибрали те, що підходить по концепції нашого альбому. Тому чекайте на третій альбом, куди увійдуть ті пісні, над якими ми зараз працюємо.

 - Чому Шура перейшов зі Скрябіна до вас?

Валерій Харчишин:

 - За Шуру я не маю права відповідати, бо це його право. Співай!

Шура:

 - Хочу всіх заспокоїти - нічого страшного не сталося. Люди змінюються, починають слухати іншу музику, любити інакші речі і по-інакшому до всього ставитись. На мою думку, ми перестали розуміти одне одного з Кузьмою і я більше зараз розумію Другу Ріку. Мені приємно з ними працювати, хоч я ще недовго з ними, але я отримую заряд. І надалі планую працювати з ними, тому що я тепер постійний член групи. Ну, член - таке еротичне слово...

Харчишин:

 - Але тобі підходить.

Інтерв'ю з Кузьмою спеціально для сайту Фа Дієз!

Ви будете сміятись, але. Якщо соліст гурту Збий Попіл'з, Франц, змінить свій імідж, то тільки завдяки нам. Чому? А ви вже дочитали, що смієтесь?!!!

Таніта: Ну, розказуй, чому ви так назвались?

  Дзвінка: І як ви ставитесь до того, коли вас про це питають?

  Франц: Питання дуже стандартне і задають його постійно. Музиканти починають щось вигадувати.

  Таніта: То, може, якось ориґінально відповісиш?

  Франц: Я дуже люблю це питання і, навіть коли його задають, моя душа радіє. Особливо коли оператор такий класний (позуючи Дзвінці, яка розляглася на траві, тримаючи фотоапарат у руках). Насправді ми хотіли назватись Metallica або Nirvana. А тоді згадали, що ми запізнились і таке вже є. І виявилось, що залишився тільки Збий Попіл'з. Назва вийшла випадково, але, коли ми осмислили, то зрозуміли, що тут закладене messanger, тобто послання людям: "живіть просто!" Якщо ось, наприклад (вказуючи на цигарку), сигарета - це життя, вона обгорає, багато якихось поганих спогадів, неґативу всілякого. А збив попіл - живеш далі розслаблено і легко.

Не скажемо, що взяти інтерв'ю у соліста Океану Ельзи Святослава Вакарчука так уже й важко. Але для цього

нам довелося їхати у Вінницю, де у театрі ім. Садовського нам виділили обшарпану гримерку, стіни в якій обклеєні допотопними плакатами, а інтер'єр складався з кількох поламаних тумбочок із запиленими дзеркалами.

Стає соромно. Хоча б за те, що зараз увійде справжній Музикант, а тут... вибачте, неприбрано. Але він заходить і весь сором вмить зникає. ...Хм! Не такий уже він, Славко, і нереальний - навіть можна помацати і впритул розгледіти нову стильну зачіску. Він садить нас навпроти все того ж дзеркала, у якім і власного відображення не видно, а сам навмисно сідає збоку і починається абсолютно невимушена п'ятихвилинна розмова.

Поки Таніта питає, Дзвінка фотографує.

Таніта: Чому НУМЕР482?

  Віталік, головний НУМЕР482: НУМЕР482 - це назва одеського гурту. Насправді існує три збіги, пов'язаних із нашою назвою. Насамперед, це - перші три цифри штрих-коду товарів, які вироблені Україною. Якби тут було щось українське (розглядаючи конференц столи), ти би побачила - але я можу запевнити. По-друге, це ще телефонний код міста Одеси - 0482. А третє - це ще був держ-номер мого автомобіля - "7482". А "нумер" взагалі - це прикольна фішка. І все це пишеться разом: НУМЕР482.

  Таніта: В якому стилі ви граєте?

  Віталік: Я думаю, це можна охарактеризувати, як "поп-рок", тобто популярний рок.

  Таніта: А що нового ви привносите у цей стиль?

  Віталік: Ми несемо позитивний драйв, радість, енергію і любов. Хочемо, нехай люди, які слухають нашу музику, будуть щасливі.

  Таніта і Дзвінка (перебиваючи одна одну): Як ви зібралися разом? З чого усе починалося?

  Віталік: Хлопці вже давно працювали разом, а мене запросили, коли я перестав працювати в одному з музичних колективів до цього. Це був ф'южн-фанк - комерційний проект Містер Ґольф.

Чи можна сказати, що принцип позитивної музики ви намагаєтесь популяризувати?

Так. Роблячи музику, ми маємо на меті випромінювати лише позитивну енергію. Девіз мого життя – це жити з гумором. Чим більше смієшся – тим краще почуваєшся.

Чи є гурти, які представлені на Вашому новому альбомі "Система нервів", наприклад, "Основний показник", "Спідвей" та інші, вашими послідовниками?

У кожного свій шлях. Взагалі ми розвиваємося окремо, але часто зустрічаємось, дивимось, що роблять інші гурти, ділимося досвідом, коригуємо, підправляємо. Вони нам теж дають поради. Від цього як наша, так і їх музика стає кращою, під не веселіше танцювати.

Твоє ставлення до відомих американських реперів – Емінема, Dr. Dre, Wu-Tang Clan та інших.

Власне я не хотів би акцентувати увагу на окремих виконавцях – у кожного своя "родзинка", але найбільше мені до вподоби творчість 2Pac'a Шакура. Щодо Емінема, то власне мені декотрі його пісні подобаються, декотрі ні. Зокрема, подобається саундтрек до його фільму. А взагалі я полюбляю слухати різнопланову музику, розвиваюсь у музичному плані. Можу купити альбом невідомого виконавця просто відкрити для себе багато чого нового.

Найперше опитування проведене для сайту Фа Дієз :)))

Справжнє кохання схоже на привида: всі про нього кажуть, але мало хто бачив. Думаєте, я так розумно сказала? Нє-а. Це Ларошфуко, французький мислитель.

І справді, всі ми закохуємось. Фактично…самі (група тут ні до чого), тобто всі, всі принаймні хоч колись щось відчували десь там всередині, в області серця щось тьОХкало, коли перед очима з'являвся той омріяний, кажучи умовно ОК – об'єкт кохання.

Кажуть, що кохання приходить в життя людини один-єдиний раз, все інше – симпатії і т. ін. (в міру людської фантазії та інстинктів). Тож необхідно ще правильно визначитися і встигнути насолодитись короткими хвилинами щастя.

Хтось, правда, почувши це слово, почне довго плюватися, створюючи довколо себе непробивну льодову кору, мовляв без цього почуття можна обійтись. Але то лише зовні. Внутрішньо, я гадаю, кожен щось відчував – тепле таке, яскраве і … трохи млосне.

Які асоціації та думки навіває це слово нашим музикантам, а також те, чи закохані вони зараз, ми і намагалися вивідати.